Олександр КВАРТА: “Я на сцені, як у житті”

– Олександре, Вас називають «людина-свято», «людина-позитив». Що до­по­магає завжди бути в гарному наст­рої? Звідки черпаєте енергію?

– Це, мабуть, гени і любов моїх батьків зробили мене таким невиправним життє­люб­­ом і енергетичною «батарейкою». А ще ті друзі, які зі мною з часів навчання і по цей день.

– Ви і в житті такий, як на сцені – веселий, життєра­дісний?

– Я не розділяю себе на дві половини – я на сцені, як у житті. Для ме­не сцена, то і є життя, тож виходить, що я скрізь однаковий, скрізь справжній, веселий співак з кучеряхами.

– Коли Ви почали займатися музикою?

– Музикою займаюся з дитинства. Спочатку музична школа по класу скрипки, потім ВІА ім. М. М. Короленка в Лебединському педучилищі, де я грав на ударних і підспівував. А потім вже в університеті пішли всілякі конкурси як сольного виконавця з пе­ре­співками, чи то із власними піснями. Ось так з часом я і докотився до сольних концертів.

– Чи часто згадуєте роки навчання в Лебединському педучилищі?

– Звісно, що згадую, їх не можна забути. Не дивлячись на моє бурхливе життя за більш ніж 20 років після училища, я пам’ятаю багато з училищного життя до найменших дрібниць, а воно було насиченим, повірте.

– Хто з викладачів запа­м’ятав­ся?

– Не хочеться перелічувати всіх. Багато кого пам’ятаю. І Чміленка Володимира Володимировича, нашого клас­­ного керівника, за те, що робив з нас спортсменів, Кірдіщеву Людмилу Ми­хайлівну за те, що навчала нас з гумо­ром бути на «ти», Мандрико Тамару Ва­силівну та Калюжну Клавдію Петрівну за те, що вчили нас людяної педагогіки, Кубрак Валентину Іванівну, яка навчила українській мові так, що вступний іспит у ВУЗ я здав на «відмінно». Звісно, пам’ятаю Миколу Михайловича Короленка, який вірив у нас, як у музикантів самого вищого ґатунку, вкладаючи душу і знання, які так часто мені допомагали на сцені. А ще – Кабанця, Подоляка, Костромцова, Лиса. Вже пройшло багато років, а я все ще пам’ятаю їхні прізвища, імена та по батькові, хоча багато з них навіть не викладали в нас, проте на багато років залишилися нам рідними людьми. До речі, одна з пісень Вік­тора Марковича Полоза «Крылатая душа» увійшла в мій альбом.

– Чи спілкуєтеся з одногрупниками? Чи вдавалося приїздити на зустріч випускників?

– На жаль, на ювілейну зустріч ви­пуск­ни­ків з одногрупниками минулим літом приї­хати не вийшло, проте періо­дич­но ми те­­­лефонуємо один одному, чи пере­пи­су­є­мося у соцмережах регулярно. Когось із них я бачу на своїх концертах, гастролюючи по Сумщині чи Полтавщині. Такий приклад. Був не так давно у Ромнах, де мій одногрупник разом з дружиною прийшли на мій концерт, а після концерту підійшли мої друзі, які навчалися на іншому курсі, проте ми товаришували. Найцікавіше, коли випускники училища приходять до мене на концерт і показують училищні фотки, дуже зворушливо бачити, як ми змінюємось з роками.

– Коли останнього разу були в Ле­бе­дині?

– В Лебедині останній раз я був декілька років тому, хоча привід був не самий радісний для концерту. Ми збирали кошти на лікування вчительки Людмили Во­ло­димирівни Кабанець з училища, яка тяжко хворіла. І хоч зібрано було немало грошей, проте врятувати її не вдалося.

– Чи багато Ви даєте концертів?

– Інколи мені здається, що багато. Але я можу ще.

– Чим, окрім цього, займаєтесь?

– Я знімаю кліпи, як і годиться артисту. Мрію зняти повнометражне кіно, але поки що ніяк не зберуся.

– Яка пісня у власному виконанні є для Вас улюбленою?

– Якщо натякаєте на «Сеньориту», то вона дійсно як талісман для мене, але не можу сказати, що то є найулюбленіша моя пісня. Одне можу сказати, що переспівок у моєму репертуарі тепер зовсім обмаль, в основному авторські пісні, які я залюбки співаю для своїх шанувальників.

– Скільки є власних пісень?

– Я закінчую четвертий альбом, в якому є повністю мої пісні, пісні в сумісному авторстві з різними поетами, а також пісні, написані для мене, де я лише виконавець. Скільки з них саме моїх повністю, я не пам’ятаю, але якщо вам дійсно буде цікаво, то всі вони є на моєму офіційному сайті, чи на моєму каналі http://www.youtube.com/user/avkvarta.

– Можете поділитися творчими планами?

– Я планую проїхатися по Україні з туром «Миру, добра, любові», з котрим вже багато де виступав, але є ще багато місць, де не чули моїх нових пісень. Тож будемо це виправляти.

– У вас творча родина. Чи Ваші діти будуть займатися музикою?

– Мій старший син Ваня вже вчиться грі на фортепіано, а днями заявив, що його обрали на конкурс композиторів від музичної школи. Молодший Льоша у всіх шкільних заходах серед перших. Так що скоро вже будуть наступати татові на п’яти.

– Ваша дружина теж співає. Чи вона братиме участь у концерті?

– На жаль, ні. Цього разу ми виступаємо без моєї головної музи, тому що є два «мужичка», яким увага мами більш необхідна.

– Чи є у Вас хобі?

– Скоріше всього, це відеозйомка і монтаж, хоча інколи мені здається, що це вже основна моя робота.

– Чи займаєтеся спортом?

– Раніше займався набагато частіше, коли навчася у фізкультурній групі училища. Тепер я бігаю не так часто, як хотілося, і моя бігова доріжка частіше вдома. Але якщо Ви були на моєму концерті хоча б раз, то бачили, що то і є мій спорт на сьогодні.

– Чи дивитеся телевізор? Які пере­дачі, фільми?

– Власне, телевізор, як потік всілякої інформації, я не люблю. І нема коли, і не маю бажання, але закачати якусь «кінушку» і подивитися разом з дружиною і дітьми, то вже є нашою сімейною традицією.

– Чи цікавитесь політикою?

– Я вважаю себе аполітичним, хоча на сьогоднішній час є такі моменти в житті, коли хочеш чи не хочеш, а політика сама тебе знаходить. Я буваю з концертами в зоні АТО, виступаю на заходах, де є різні люди, зокрема й політики, тож інколи політика цікавиться мною.

– В яких країнах довелося побувати? Де найбільше сподобалось?

– Я бував з виступами у Великобританії (а саме в Лондоні), Іспанії, Туреччині, Чехії і зовсім недавно – в Америці. Скрізь сподобалось! Але тепер ще більше хочеться побувати і в інших країнах.

– Які міста в Україні найбільше захоплюють?

– Останнім часом мене дуже захоплює за­хідна Україна. Це відтворилося в моїх двох альбомах. Але також подобаються Полтав­щина і Сумщина. Та й Харківщина мене ні­коли не обділяла гарними зустрі­чами. Ті міс­та захоплюють, де на мене чекають.

– Ваші побажання лебединцям, які Вас пам’ятають і люблять, а також читачам тижневика «Будьмо разом».

– Дуже сумую за цим містом, бо тут пройшли цікаві і насичені роки моєї юності, тут залишилося багато друзів, тут завжди радо зустрічають мої рідненькі вчителі. Тож я бажаю усім здоров’я, щоб ще багато років я міг би приїздити до Вас у гості і заспівати для Вас «Миру, добра, любові!» Хай Вам щастить!

– Дякуємо, зустрінемося на кон­церті.

Розмову вела Наталія МАТВЄЄВА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *